Неординарною подією в житті будь-якого провінційного міста завжди були візити високих сановників, насамперед перших осіб держави.
Рис. 46. Богоявленський монастир
Зустрічі проходили з надзвичайною помпезністю і надовго запам’ятовувалися звичайним городянам. Не був винятком і Житомир. Головну роль в цих дійствах відігравав кафедральний собор. Саме його в першу чергу відвідували високі гості, на честь яких відбувалися урочисті молебні. Площа перед собором на цей час перетворювалася на своєрідний сценічний майданчик, де житомиряни із захопленням спостерігали чергове видовище.
<b> Собор у Х1Х-ХХ століттях</b>
Восени 1898 року в Житомирі відбувалася ще одна неординарна подія — прибуття Чудотворної Ікони Божої Матері Почаївської. Цей урочистий релігійний захід було приурочено до освячення нового Богоявленського монастиря. Ікону пішим ходом було пронесено через всю Волинь в супроводі тисяч богомольців. 9 жовтня 1898 року ікона прибула до Житомира. Цікаві подробиці цієї події залишив священик А. Малевич у книзі «Великое шествие Почаевской святьіни в город Житомир и обратно в местечко Почаев». І цього разу одну з головних ролей у святі відіграв кафедральний Спасо — Преображенський собор.
У Житомирі Чудотворна Почаївська Ікона знаходилася майже місяць, відвідавши більшість губернських та міських установ, учбових закладів, побувала у багатьох приватних будинках. Нарешті настав день прощання.
І знову, як місяць тому, центром подій стали собор і Соборна площа:
«После обедни начался последний в соборе — у Святой Иконы — молебен. Он совершается огромним сонмом духовенства во главе с двумя владиками на внсоком амвоне. От амвона лик духовенства протянулся вплоть до отдаленннх клиросов. К проводам святини, кроме всего городского духовенства, прибило множество сельских причтов с крестними ходами своих прихожан. Есть духовние лица из городских церквей Києва. Толпа залила весь огромннй храм, у дверей которого уже развеваются десятки хоругвь. Все устремили грустно прощальньїе взорьі на Чудотворний Образ — в море огней, облаках фимиама…
Тихо поднимает духовенство Святой Киот и выходит на Соборную площадь. Она вся залита многотисячной пестрой толпой и оцеплена двойными рядами солдат с двумя оркестрами музики. Собор завжди залишався головною громадською домінантою міста. З ним було пов’язане життя не одного покоління житомирян від дня їх народження до смерті: тут їх хрестили, вінчали, звідси проводжали в останню путь.
Кафедральний Спасо — Преображенський собор відігравав не лише важливу роль у духовному житті Житомира та Волині, а й був значним містобудівним чинником, впливаючи на подальшу забудову і розвиток оточуючої його території.
Ще в 1867 році Волинське губернське управління видало постанову, згідно з якою закривалися торгові ряди і крамниці на Соборній площі. Вважалося за неможливе, щоб на території біля храму знаходились заклади, котрі якимось чином могли порушити добропристойність. Отож, територія навколо храму звільнялась від торговельних точок, стихійних наметів тощо. Натомість біля собору було збудовано один кам’яний і три дерев’яні будинки. В них проживали священики і священнослужителі, прислуга. Тоді ж на кошти житомирського поліцмейстера і громадського діяча Т. И. Вержбицького був влаштований парк навколо храму. До речі, Т. И. Вержбицький увічнив себе в місті не лише створенням парку, а й тим, що видрукував перший адресний довідник Житомира, яким скористалися й автори цих рядків для уточнення відомостей про губернаторів і правлячих Волинських архієреїв.
