Першим губернським архітектором був Андрій Іванович Меленський, відомий вже на той час зодчий, який пройшов стажування у Петербурзі під керівництвом таких відомих архітекторів, як В. Баженов, М. Козаков, Д. Кваренгі. А. Меленський стояв біля витоків створення першого генерального плану Житомира. Згодом він став головним архітектором Києва, керував його реконструкцією після пожежі 1811 року.
За кількістю варіантів генеральний план Житомира посідає одне з провідних місць. За підрахунками доктора архітектури П. А. Ричкова, лише у фондах РДІА (Санкт-Петербург) зберігається понад два десятки таких документів.
В основі всіх розробок забудови міста у XIX ст. покладено дві проектні пропозиції, висунуті губернським землеміром В. И. Кудрявцевим. По-перше, потрібно було врахувати особливості ландшафтної ситуації. По-друге, на початку XIX ст. територія міста значно перевищувала за площею старе поселення в межах оборонної смуги зовнішніх міських укріплень XVI ст. На той час в місті вже склалась певна планувальна структура з радіально-відцентровою схемою з кількома головними вулицями як продовженнями позаміських доріг, що сходились до центральної площі. З заходу місто обмежувалось глибоким річищем Кам’янки з її високими прибережними скелями. В цілому вже склалась і певна вулична сітка, що також ускладнювало застосування регулярної планувальної схеми. За першим варіантом генерального плану передбачалось обмежити місто з чотирьох сторін прямими лініями. З півночі та сходу це мав бути штучний кордон, з заходу та півдня — долини Кам’янки і Тетерева. В північно-східній та південній частинах міста передбачалось створення трьох великих парафіяльних площ. Зберігались головні напрямки під’їзних шляхів.
Проект передбачав суттєві зміни в старій планувальній структурі міста, що супроводжувалося б знесенням великої кількості будівель. Після чергової пожежі, що сталась у липні 1820 року, це згубно вплинуло б на становище городян. Суттєвим недоліком генерального плану була його надмірна загеометризованість та схематизм. Місто розбивалось на ряд однакових за розміром кварталів, кожному двору відводилось в довжину по фронту вулиці 20 сажнів, тобто близько 4,5 метрів. Відстань між будинками визначалась не менше 10 сажнів. Генеральний план передбачав також квартали з дерев’яною та кам’яною забудовою. Останні мали бути влаштовані в центральній частині міста, куди входили вулиці Велика Бердичівська, Київська, Вільська та ряд нових проектованих вулиць.
Другий варіант генерального плану Житомира був остаточно затверджений 2 травня 1827 року і внесений до збірки законів-планів міст Російської імперії. За новим проектом квартали в багатьох місцях втратили форму правильних прямокутників, стали більш різноманітними. Прикладом можуть служити квартали в межах сучасних вулиць Бориса Тена, Хлібної, Івана Франка, 1-го Травня, О. Довженка, Т. Шевченка.
Рис. 11. Київська вулиця з видом на Михайлівську церкву
Це було пов’язано із введенням трьох напрямків орієнтації вуличної сітки — північної, східної і південної. Головний центр міста переносився на Семінарійську або Базарну площу, що служила місцем, де брали початок магістральні вулиці — Велика Бердичівська, Київська, Вільська, Велика Чуднівська. Збільшувалась кількість площ у різних частинах міста, які повинні були відігравати роль місцевих периферійних центрів. Це, зокрема. Сінна та Лісна площі на «Новом Строєний», Базарна на Путятинці, Хлібна, Бердичівська (дві останні не були реалізовані).
